Проект збереження друкованої культурної спадщини

День пам’яті жертв голодоморів

24 листопада 2018 року – День пам’яті жертв голодоморів – щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада та запроваджений указом Президента України в 1998 році. «Проект збереження друкованої культурної спадщини», створений Львівською обласною організацією Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, представляє  документи та матеріали, що висвітлюють сторінки трагедії українського народу першої половини ХХ ст.

Друковані пам’ятки, які надійшли в Україну від родин українських емігрантів. Зібрані в приватних бібліотеках, видані у Німеччині, Канаді та Сполучених Штатах Америки, українською та англійською мовами – не лише “німі свідки”, а й надають змогу “почути голоси” тих, хто пережив організований совєтською владою геноцид українського народу. Документи, які повинні допомагати пам’ятати та досліджувати, видавались, здебільшого, з нагоди чергової річниці вшанування пам’яті. Готувались до друку в редакціях українських видавництв. Потрапили до рук читача вперше у ті роки коли не існувало Держави Україна, а на етнічних українських землях було заборонено говорити про події, що призвели до безпосередньої смерті від голоду близько чотирьох мільйонів  та понад  шести мільйонів людських втрат ненародженими. Сьогодні наш обов’язок: зібрати, зберегти та донести до наступних поколінь якомога більше джерел та інформації про сплановане винещення людей, яке перш за все було розраховане на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. У вісімдесят п’яті роковини Голодомору 1932-1933 років – акту геноциду українського народу – команда “Проекту збереження друкованої культурної спадщини” робить свій скромний внесок до великого спільного завдання кожного українця – збереження національної пам’яті.

Репресії в Україні в світлі міжнародної конвенції про злочин геноциду / Денис Квітковський-Квітка. – Торонто, Вінніпег : Накладом Крайової Екзекутиви УНО, 1968. – 32 с.

Голод на Україні, 1932-1933 : Вибрані статті / Упорядник : Надія Каратницька ; Бібліотека Прологу і Сучасности : Ч.168. – [Мюнхен] : Сучасність, 1985. – 144 с.

Познайомимось ближче із авторами чиї праці увійшли до згаданого збірника.

 “Числові порівняння переписів 1926 і 1939 років показують, що кількість українців за цей час зменшилася на 10%; кількість же росіян збільшилась на 27%. Причину цієї аномальної статистики добре вияснюють слова одного зі свідків голоду 33 року: “На кордоні Української РСР і Російської РФСР два села; по українському боці забирали все, по російському ж існували нормальні плянові хлібозаготівлі. Українці обсідали на дахах поїзди і їхали в Росію купувати хліб”. Базуючися на приступних у наш час даних, дослідники 30-их років прийшли до висновку, що Україна втратила за це десятиріччя 80% творчої інтелігенції.13 Удар по українській культурі, як бачимо, був ще більш нищівний, ніж удар по селянству. Якщо у 1930 році 80% книжок в Україні було випущено українською мовою, то в 1934 році вже тільки 59%…” (Валентин Мороз “Голод 1933 року і українізація. Паралелі і взаємозалежнсті”)

 “Дослідницька цікавість до цього питання виникає ще й тому, що, в результаті запровадження в життя “нового курсу” політика Москви щодо України, всі тодішні партійні і радянські керівники були знищені як “українські націоналісти”. Вже тільки цей факт мусить викликати сумнів сучасника, що, очевидно, не все в СРСР було в порядку, що жорстока розправа сталінських відпоручників (Постишев, Хрущов) з усіма керівниками Радянської України, безумовно, має якийсь свій політичний сенс і логіку.” (Григорій Костюк “Криваві роки (до 20-річчя голоду і терору в Україні”)

Ось як Я. Менакір згадує про своїх ровесників та односельчан: “Понад сто дітей-сиріт було прийнято восени 1933 року до колгоспного патронату, де авторові довелося перебувати до 1940 року, поділяючи з ними сирітське дитинство та юність. Значна частина з них, тепер уже, звичайно, літні люди, досі живуть в селі Котюжани, працюючи в колгоспі, організатори якого згубили їхніх батьків, братів, сестер…”

Подане у збірнику “Звернення” Ю. Бадзя є фактично “Відкритим листом до Голови Президії Верховної Ради УРСР Олекся Федосійовича Ватченка!”. Надіслане із заслання в Мордовії, датоване 22 січня 1983 року, містить заклики до вшанування жертв Голодомору: “Публічне відзначення трагедії 1933 року означало б не лише виявлення морального почуття й політичного розуму. Воно означало б, що сучасне керівництво Республіки дійсно відмежовується від політики сталінізму, і несе відповідальність перед українським народом за його історичну пам’ять, а також і за надійно стійкі опори нашого майбутнього.”

Дослідження А. Безансона надруковані у французьких, американських, англійських, італійських, польських, українських та інших журналах. “Пам’ятати і досліджувати!” – український переклад промови, виголошеної автором 4 червня 1983 в Парижі, у сквері ім. Т. Шевченка, на урочистих зборах, скликаних Центральним комітетом українських організацій на відзначення 50-річчя голоду в Україні.

Уривки з книги “Найбільший злочин Кремля” М. Вербицького подано як свідчення людей які пережили Голодомор. На оригінальному виданні 1952 року зазначений автор М. Вербицький – псевдонім це чи справжнє прізвище тема окремої розвідки. Але до збірника Голод на Україні, 1932-1933 : Вибрані статті ввійшли рядки з книжки “…написаної українськими в’язнями радянських концтаборів, розкуркуленими й переслідуваними. Всі факти та місцевості правдиві, свідки й дійові особи, які ще могли бути живими (в 1952) мають псевдоніми, натомість, подано правдиві прізвища всіх селян, котрі вмерли від голоду 1933 року.”

Альманах Українського Народного Союзу : на рік 1983 : Річник 73 : У 50-річчя трагедії голодомору / редактор: Зенон Снилик ; обкладинка: Богдан Титла.  – Джерзі Ситі : Свобода, [1982]. – 272 с. 

.Авторами дописів у Альманасі були ровесники Голодомору в Україні та дослідники трагедії української нації.

Я. Гас – автор оповідання “Згадуючи страхіття минулого” – про якого, нажаль, не вдалось знайти більше відомостей. Але за нього промовляють його слова: “Прочитайте оце простеньке без літературно-художніх прикрас оповідання, нехай воно не дасть вам забути жахливої мартирології, ґеноциду, що їх перетерпів і далі терпить наш многострадальний український народ у XX „високоцивілізованому” столітті під окупацією новітньої московсько-совєтської імперії.”

Famine in Ukraine 1932-1933 / Edited by Roman Serbyn and Bohdan Krawchenko. – Edmonton : Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta, 1986. – 192 p.

У передмові вони зазначали, що вивчення голоду є на початковому етапі. “Існує багато прогалин, і як видно з наведених нарисів, вчені відрізняються тлумаченням деяких подій. Тим не менше, книга подає багато матеріалів, пов’язаних з голодом 1932-1933 років. Вона досліджує такі питання: причини голоду, джерела інформації, масштаби втрат населення, вплив
Голодомору на українське суспільство та реакція Заходу. Водночас розглянуто питання про геноцид та про український голод і включає в себе порівняльне дослідження якища з яким більшість не знайома на Заході – голод в Україні 1921-1923 років. Це була страшна репетиця до більш жахливої трагедії через десять років. До збірника увійшли окремі статті з конференцій прведених в університетах Квебеку та Монреаля у 1983 році.”

Investigation of the Ukrainian Famine, 1932-1933 : report to Congress / Commission on the Ukraine Famine ; Staff Director James E. Mace. – Washington : United States Government Printing Office, 1988. – 524 с.

Доповідь Комісії Конгресу США з Голоду в Україні 1932-1933 років була підготовлена під безпосереднім керівництвом Джеймса Е. Мейса. Наявний примірник містить його візитівку з написом “З найкращими побажаннями” та додано лист від 19 вересня 1988 року підписаний Джеймсом Е. Мейсом на адресу Петра Пясецького. До цього документу також додано ксерокопію газетної статті про Джеймса Мейса.

Всі ці видання внесено до каталогу “Проекту збереження друкованої культурної спадщини” та здійснили свою подорож із Сполучених штатів Америки до Львова завдяки доброчинцям, при сприянні компанії “Meest-America Inc.” та Львівській обласній організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.